Як навчити дитину ділитись?

Мабуть кожна мама стикалась з ситуацією, коли дитина не хоче ділитись з іншими своїми іграшками. Це може бути на дитячому майданчику, в пісочниці, вдома, коли приходять гості. Або ж коли з*являється молодший брат чи сестра.

 

І досить часто навколо чути фрази дорослих на кшталт : “Треба ділитися!”, “Ну що тобі, шкода?”, “Ти ж старший!”, “Він/вона ж менша, дай йому/їй!”.

Давайте спробуємо розібратись – треба чи не треба ділитися.

Це зробити набагато легше, якщо уявити себе в ситуації, коли інша доросла людина підходить до вас і бере якусь вашу річ – сумку, телефон, ключі від авто. На тому ж майданчику мама іншої дитини раптом вирішила, що вона хоче побавитись вашим телефоном. Що ви відчуватимете в цей момент?

Припускаю, що буде подив, обурення і злість.

Те саме відчуває дитина – з певного віку дитина відділяється від мами і усвідомлює себе як окрему особистість. А в окремої особистості є своя власність. І невміння адекватно відмовити, домовитись, пояснити. Є рефлекс – забрати своє. І захищати методами залежно від характеру , темпераменту.

Що ж робити батькам в такій ситуації?

Для початку усвідомити, що фрази про “треба ділитися” у викривленому розумінні дістались у спадок від країни, якої вже нема – там треба було працювати, піднімати країну. Віддавати свій час і сили на благо інших.

Ще один момент, який не пов*язаний з історією, але теж важливий – коли діти граються спокійно мама може відпочити. Якщо ж починаються розборки – мамі потрібно втручатись, знову витрачати свій ресурс замість відпочинку.

Далі, наступним кроком потрібно зрозуміти для чого вам потрібно, щоб дитина навчилася ділитись.

Наприклад, ви хочете, щоб дитина вміла домовлятись, не виросла егоїстичним дорослим. Тоді знову ж таки, спробуйте поставити себе на місце дитини. Коли вам хочеться ділитись?

Найперше – це рідні, близькі люди, з якими у вас взаємний обмін – ви подрузі позичили сукню на корпоратив, вона вам у свій час теж чимось допоможе. Ви чоловіку зробили каву, він вам допоміг в чомусь, що вам важливе.

Друге – ми ділимось з тими, за кого відчуваємо відповідальність, з тими, хто залежить від нас – діти, немічні батьки.

Тепер згадайте, що ділитись і домовлятись – це не вроджене вміння, це навик. І вчаться діти в першу чергу в батьків, спостерігаючи поведінку в аналогічних ситуаціях, а також дії і слова батьків по відношенню до дитини. Так, це вимагає певних затрат часу і зусиль, але якщо розглядати це як інвестицію у майбутнє вашої дитини  і ваші стосунки – затрати цілком виправдані.

Найперше, що дитині важливо – дати їй відчути, що річ її. А якщо річ її – вона самостійно розпоряджатись. Може не давати нікому. Взагалі.  Дитині також важлива підтримка мами або батька. Наприклад, в ситуації на майданчику важливо, щоб мама в спірній ситуації спокійно проговорила, що це іграшка моєї дитини і  вона не дозволяє її брати. І фізично не дати взяти іншій дитині, якщо слова не подіють. Звісно перетягувати іграшку не потрібно, але передбачити і взяти заздалегідь, якщо ви бачите, що інша дитина має намір взяти іграшку не зважаючи на ваші слова ви зможете. Або, якщо дитина вже взяла, звернутись до мами цієї дитини з проханням втрутитись і віддати. Якщо мама не реагує з якихось причин, ви можете присісти таким чином, щоб ваші очі були на рівні очей дитини і спокійно , але твердо сказати: “Віддай будь ласка.”

Колись я практикувала носити на прогулянки “свої” іграшки. Моя дитина брала свої іграшки, які могла не давати нікому. А я мала кілька пасочок-лопаток на випадок, якщо якийсь малюк захоче біля нас побавитись. Зі старшою дитиною вже можна проговорювати і домовлятись – ось це ти не хочеш давати, гаразд. Давай ще візьмем кілька іграшок, якими ти готовий будеш поділитись, якщо інші діти захочуть гратись з тобою разом.

Подібний алгоритм і в ситуації, коли приходять гості.

Спробуйте проговорити дитині, що в гості прийдуть інші діти, вони теж захочуть бавитись іграшками. А оскільки вони приходять до нас, то очевидно, що захочуть бавитись нашими іграшками, так само як і ти , коли приходиш в гості бавишся іграшками власника. Якщо в тебе є щось дуже тобі важливе, що ти не хочеш нікому давати – давай заховаємо. А рештою іграшок будете бавитись разом.

 

Якщо мова йде про суперечки між братами і сестрами – дозвольте кожному вибрати кілька іграшок, які ніхто без їхнього дозволу не братиме, організуйте дітям окремі полички або коробки для зберігання таких речей.

Коли є одна маленька дитина (1-2 роки), яка ще не спроможна зрозуміти таких заборон, варто ці речі заховати на вищу поличку. Старша дитина зможе без проблем бавитись цими іграшками, коли менший брат чи сестра сплять вдень. Це може стати додатковим стимулом не будити меншого члена родини і цікаво проводити час в тиху годину 🙂

До певного віку це будуть лише поведінкові навички, з розряду “в нашій сім*ї роблять так”. Коли дитина дозріє, буде здатною відчувати і проявляти співчуття – зможе ділитись свідомо. Вікові рамки досить умовні, в кожної дитини свій темп і обставини. але чекати від 2-3 річного малюка, що він буде свідомо хотіти поділитись не варто.

Ділитись дитина може тоді, коли має відчуття і досвід, який підкріплює це відчуття – це МОЄ. Можу давати, можу не давати. Якщо дам, мені моє обов*язково повернуть. Якщо не повертають, мама чи тато допоможуть повернуть.

 

І ще один важливий момент – не сваріть  дитину за небажання ділитись , дайте їй відчути, що ви на її боці.

 

Сподіваюсь, стаття була вам корисною 🙂

 

Світлана Кіка,

сімейний консультант з питань батьківства, виховання

 

Залишити відповідь